Герої Здовбицької громади, які загинули у російсько-українській війні

ЧУБОК Сергій Олександрович

25.04.1991 - 29.07.2023

Чубок Сергій Олександрович народився 25 квітня 1991 року в селі Гільча. Навчався у місцевій школі, потому, у Рівненському професійно-технічному училищі №1, де здобув професію столяра.

Згодом, був призваний на строкову службу у військову частину міста Новоград-Волинський в інженерні війська. Після служби опанував професію будівельника та працював у місті Рівне на будівництві.

У 2012 році одружився, в молодого подружжя Сергія та Тетяни народився синочок Кирил.

У 2014 році з початком антитерористичної операції Росії проти України наш воїн був призваний захищати кордони рідної землі від окупанта. Півтора року боронив Донецький аеропорт, Дебальцеве, Лисичанськ, Маріуполь, Артемівськ, Краматорськ. За бойові заслуги нагороджений медаллю "За мужність та відвагу".

По поверненню додому, Сергій став татом вдруге. У родині народилася донечка Варвара. Щоб підтримувати велику родину, Сергій багато працював. Сім'я переїхала в с. Йосипівка, де почала облаштовувати нове житло.

З початком повномасштабного вторгнення, Сергій одним з перших вступив до місцевої територіальної оборони. А 28 серпня 2022 року, отримавши повістку з військкомату призваний спочатку на навчання в м. Житомир, а згодом у складі 25-ої бригади направлений у м. Дніпро.

Сержант Сергій Чубок боронив рідну землю в інженерно-саперних військах у складі першого повітряно-десантного батальйону. Бойові дії проходили на межі трьох областей Харківської, Донецької та Луганської, Лиманський напрямок, Кремінна.

29 липня 2023 року відданий військовій присязі на вірність українському народу, мужньо виконуючи військовий обов'язок в бою за Україну, її свободу та незалежність загинув неподалік н.п. Берестове Сватівського р-ну Луганської обл.

Йому назавжди залишиться 32.

Поховали Героя на кладовищі с. Гільча Перша.

КРАЧУК Юрій Анатолійович

16.09.1982 - 01.07.2023

Крачук Юрій Анатолійович народився 16 вересня 1982 року в селі Здовбиця. Навчався у місцевій школі. Відразу, після закінчення 11 класів, був призваний на строкову службу у військову частину А1534 міста Рівне, в полк зв’язку. Після проходження служби навчався у Рівненському аграрному технікумі, де здобув освіту будівельника.

У 2004 році одружився з коханою Мариною та влаштовувався на роботу у приватну будівельну фірму.
У 2006 році став батьком синочка Артема.

З початком антитерористичної операції Росії проти України (2014 рік) Юрія призвали захищати кордони рідної землі від окупанта у Донецький аеропорт, Дебальцево. Захисник проявив себе з найкращої сторони, тож був нагороджений трьома медалями:

«Учасник бойових дій, ветеран війни»; «Учасник АТО»; «Медаль за участь в антитерористичній операції».

По поверненню додому Юра став татом ще для одного малюка. Родина взяла під опіку п’ятимісячного Миколку, якого полюбила всім серцем. Щоб підтримувати велику родину, Юра влаштувався працювати на підприємство «Укрцемремонт Плюс» слюсарем- наладчиком.

Після повномасштабного вторгнення Юрій одразу пішов до військомату. Це було його стійке рішення, яке не обговорювалось. У складі 14-ої артилерійської бригади направлений у Донецьку область головним наводчиком батареї.

У березні 2022 року Захисник разом з побратимами поїхав на навчання до Німеччини. Вже у травні повернувся в Україну та відвідав рідних, втім, лише 2 дні. Далі цілий рік на  бойових позиціях у Харківській, Херсонській, Донецькій областях.

У квітні 2023 року, вдається отримати відпустку на 10 днів. Але термінові повернення на бойові позиції, змусили перервати відпочинок, і знову в бій.

За мужність та відданість своїй Батьківщині Юрій Кравчук отримав медаль «За хоробрість».

01 липня 2023 року в результаті ворожого обстрілу, під час виконання бойового завдання у с. Кучерівка Куп’янського р-ну Харківської обл. загинув.

Поховали Героя  на кладовищі у с. Здовбиця, вул. Четверта.

ЄВИЧ Павло Володимирович

29.06.1973 - 26.06.2023

Євич Павло Володимирович народився 29 червня 1973 року в смт Квасилів. Закінчивши 9 класів середньої школи № 3, вступив у Квасилівське професійно-технічне училище, де здобув професію столяра.

Згодом влаштувався працювати на завод «РІВНЕСІЛЬМАШ».

Павло був вірним сином своєї Батьківщини, вболівав за долю України. Тому, з початком повномасштабного вторгнення вступив до місцевої територіальної оборони, а 25 січня 2023 отримавши повістку з військомату і  пішов захищати рідну землю від ворога.

Спочатку проходив службу у військовій частині міста Ужгород, пізніше, у складі 33-ої механізованої бригади, був направлений у с. Зарічне, Запорізької області.

Страшна звістка прилетіла в родину Євичів про те, що 26 червня 2023 року серце нашого воїна зупинилося.

Поховали Героя на кладовищі у с. Гільча Друга.

ШОЛУДЬКО Олег Миколайович

09.03.1983 – 16.06.2023

Шолудько Олег Миколайович народився 09 березня 1982 року в селі Здовбиця. Закінчивши 9 класів місцевої середньої школи, вступив у Квасилівське професійно-технічне училище, де здобув професію зварювальника.

Згодом, був призваний на строкову службу, яку проходив у частині зв’язку міста Броди. Повернувшись з армії одружився з Оксаною. Подружжя виховувало трьох дітей: донечку та двох синів.

У жовтні 2022 року Олег пішов добровольцем до лав ЗСУ. Спочатку проходив службу при Здолбунівському військоматі, пізніше, у складі 68-ої єгерської бригади, направлений у м. Вугледар Донецької області.

З 25 березня 2023 року під ворожими кулями в самому пеклі Герой захищав рідну землю від ворогів.

16 червня 2023 року внаслідок ворожого обстрілу, під час виконання бойового завдання, захищаючи свободу та незалежність України Захисник загинув.

Поховали Героя на кладовищі у с. Здовбиця, вул. Третя.

ГЕРАСИМЧУК Сергій Петрович

04.03.1985 – 13.06.2023

Герасимчук Сергій Петрович народився 04 квітня 1985 року в селі Лебеді Острозького району. До 9-го класу навчався у Верхівській середній школі, потім у Дерманській гімназії. Після закінчення гімназії призваний на строкову службу, яку проходив у 169-му навчальному центрі «Десна» у Чернігівській області.

По закінченню служби повернувся додому, влаштувався працювати на Здолбунівський цегельний завод. Наступні кілька років були непростими і для всієї країни, і для Сергія. Адже від 2014 року він призваний на службу, яка тривала у зоні проведення антитерористичної операції, у найгарячіших точках.

Два роки АТО, контузія, за станом здоров’я повернувся додому. Та з початком повномасштабного вторгнення 28 березня 2022 року Захисник призваний до лав ЗСУ.

Вигартуваний у вогнях АТО, наш Герой не вагаючись пішов захищати рідну домівку. Спочатку Тучинський полігон, пізніше у складі 110-ої бригади направлений у перший мотопіхотний батальйон міста Авдіївка.

Більше року під ворожими кулями в самому пеклі Сергій захищав рідну землю від ворогів. Під час артилерійського обстрілу 8 червня 2023 року отримав поранення. П'ять днів медики боролись за життя воїна в лікарні міста Києва. Але смерть була невблаганна.

13 червня 2023 року в родину Герасимчуків прийшла страшна звістка про те, що серце Захисника зупинилось.

Поховали Героя на кладовищі  с. Гільча Перша.

КУЛАГІН Сергій Іванович

09.09.2023 – 19.05.2023

Кулагін Сергій Іванович народився 09 вересня 1976 року в Четінській області, Росія. Коли маленькому Сергійкові виповнився 1 рік, родина переїхала жити в смт Наддніпрянське, що на Херсонщині.

Закінчивши 10 класів місцевої середньої школи, Сергій вступив на навчання до професійно-технічного училища, де здобув професію зварювальника. По закінченню училища, був призваний на строкову службу, яку проходив у частині міста Остріг. Тут і познайомився із своєю Валентиною.

Після одруження молода сім’я залишилася проживати в с. Гільча Перша. Невдовзі у подружжя народилося дві донечки: Таня та Аня.

Працював на приватній фірмі з виготовлення та обробки гранітних виробів. У 2014 році, з початком АТО, наш Герой був призваний захищати кордони України. Півтора року в Донецькій області боронив суверенітет та цілісність нашої Держави. Повернувшись додому, знову влаштувався на роботу, одружив доньок, дочекався появи онучок.

З початком повномасштабної війни Сергій вступив до лав територіальної оборони, а 20 березня 2022 року призваний у ЗСУ. Спочатку навчання у місті Яворів, потім у складі 65-ої окремої механізованої бригади, направлений у н.п. Гуляйполе Запорізької області.

Чорним птахом прилетіла страшна звістка в родину Кулагіних про те, що 19 травня 2023 року, в районі с.  Червона Криниця Запорізької області, під час артилерійського обстрілу, старший сержант загинув.

Поховали Героя на кладовищі  с. Гільча Перша.

КИРИЛЮК Юрій Вячеславович

07.05.1982 – 16.05.2023

Кирилюк Юрій Вячеславович народився 07 травня 1982 року в селі Здовбиця. Закінчив 11 класів Здовбицької середньої школи, після цього призваний на строкову службу, яку проходив у частині внутрішніх військ міста Сімферополь.

По закінченню служби вступив до Здолбунівського залізничного училища. Потому зустрів своє кохання - Ярину, одружився. В молодій сім’ї народилася донечка Уляна. Згодом влаштувався працювати помічником машиніста електровоза на залізниці, пізніше призначений машиністом електровоза.

З початком повномасштабної війни одразу пішов у Здолбунівський військомат. Два місяці пробув у роті охорони при військоматі, далі полігони Володимир-Волинська та Явора. У складі 10-ої гірсько-штурмової Коломийської бригади був снайпером, воював поблизу н.п. Новофедорівка Донецької області.

У лютому 2023 року військовослужбовця направляють на бойові позиції у Берестове. Свою 41 річницю Юра відсвяткував під обстрілами на завданні. 11 травня передзвонив рідним, подякував усім за привітання і знову в бій, і знову на передову.

У родину Кирилюків прийшла страшна звістка про те, що 16 травня внаслідок артилерійського обстрілу позицій ЗСУ, Юрій Кирилюк загинув.

Поховали Героя на кладовищі  с. Здовбиця, вул. Четверта.

ВОЛЧУК Олександр Леонідович

22.07.1993 – 12.05.2023

Волчук Олександр Леонідович народився 22 липня 1993 року в селі Урвенна. Закінчивши 11 класів Гільчанської школи, вступив на навчання до університету водного господарства, де здобув професію інженера з водопостачання та водовідведення. У цьому ж вузі закінчив військову кафедру.

З початком повномасштабного вторгнення ворога на рідну землю, родина Волчуків не залишилася осторонь біди. Батько Леонід з березня 2022 року пішов добровольцем, а у вересні того ж року отримав повістку й Олександр. Він був призваний до Збройних сил України спершу на рівненський полігон, де відразу призначений командиром переносного зенітно-ракетного комплексу.

21 жовтня поїхав у Дніпро, в складі 53-ої окремої механізованої бригади. Згодом направлений виконувати бойові завдання щодо захисту суверенітету та цілісності України у Бахмут, Миколаївську, Донецьку область.

Останній пункт призначення місто Покровськ. Звідти і прилетіла страшна звістка в родину Волчуків про те, що 12 травня 2023 року, їх син, Герой, Захисник, молодший лейтенант Олександр Волчук, мужньо виконуючи свій військовий обов’язок, відданий військовій присязі поповнив ряди Небесної Варти.

Йому назавжди залишиться 29.

Поховали Героя на кладовищі  с. Урвенна.

БОБРОВСЬКИЙ Олег Анатолійович

09.11.1983 – 29.04.2023

Бобровський Олег Анатолійович народився 09 листопада 1983 року в селі Ступно. Дитинство провів у с. Коршів. Закінчив Уїздецьку школу.

Ще в юності залишився без батька. Проживав разом з мамою, працював.

Вступив до лав ЗСУ. Прийшов у відпуску, і на жаль, 29 квітня 2023 року у військовослужбовця зупинилося серце.

Поховали Героя на кладовищі  с. Коршів.

ОСАДЧИЙ Сергій Віталійович

02.08.1980 – 20.04.2023

Осадчий Сергій Віталійович народився 02 серпня 1980 року в селі Залісся, там і пройшло його дитинство. Закінчивши 9 класів Гільчанської середньої школи, пішов працювати у місцевий колгосп.

Тут, у рідному селі, зустрів свою кохану Тетяну з якою одружився. Невдовзі, в родині народилася донечка Вікторія, пізніше сини Віктор та Петрик.

Наш Герой був хорошим татом, люблячим дідусем, а ще він був щирим патріотом своєї Батьківщини. З початком повномасштабного вторгнення загарбника на рідну землю, Сергій не чекав повістки, а 5 березня 2022 року, пішов добровольцем.

Його шлях у Збройних Силах України, розпочався з полігону села Старичі, що на Львівщині, у складі навчальної роти зв’язку. Потім, військова частина А4053 механік-водій.

Костянтинівка, Северодонецьк, Лисичанськ, Опитне, Водяне, Білопілля - карта бойових дій Героя.

20 квітня 2023 року, виконуючи завдання з оборони та охорони територіальної цілісності України, неподалік села Волфине Сумської області, пішов з життя.

Поховали Героя на кладовищі  с. Залісся.

ШВАЯ Богдан Юрійович

22.01.1995 – 12.04.2023

Швая Богдан Юрійович народився 22 січня 1995 року в селі Гільча Перша. Там же закінчив місцеву школу, лишився у рідному селі працювати. Виконував різні роботи, а особливо любив займатися будівництвом. На місці довго не сидів. Спочатку працював у місті Луцьк, а потім поїхав підкорювати столицю, де також працював будівельником.

Війна застала Богдана у рідному селі. 24 серпня 2022 року отримавши повістку був призваний до лав ЗСУ та проходив навчання у місті Яворів. Пізніше у складі військової частини А4138 був направлений у місто Дніпро.

Авдіївка, Бахмут - міста, де наш Герой воював у складі 35-ої окремої бригади морської піхоти, захищаючи суверенітет та цілісність нашої Держави.

Не зважаючи на війну, зустрів своє кохання, дівчину Анжелу з Кривого Рогу. Пара мріяла одружитися. Та не судилося.

12 квітня 2023 року, під час виконання бойового завдання в н.п. Новобахмутівка Донецької області, у наслідок артилерійського обстрілу, мужньо виконуючи свій військовий обов’язок, в бою за Україну, відданий військовій присязі загинув, отримавши поранення не сумісні з життям.

Йому назавжди залишиться 28.

Поховали Героя на кладовищі  с. Гільча Перша.

ФЕСЬКОВ Сергій Сергійович

05.11.1990 – 28.01.2023

Феськов Сергій Сергійович народився 05 листопада 1990 року в селі Уїздці. Там же навчався у місцевій школі, згодом був призваний на строкову службу в десантні війська.

Після повернення додому, вступив до Здолбунівського залізничного ліцею, де здобув професію помічника машиніста електровоза. Та вдома працювати не захотів. Коли з’явилась можливість, поїхав до Києва, де працював на станції метро “Дарниця”, складачем вагонів.

Згодом, змінив професію та влаштувався на роботу до пекарні, працював разом з мамою Оксаною. Там зустрів свою кохану Валю, одружився, в подружжя народився синочок Богдан.

З родиною Сергій проживав у селі Ярунь, Новоград-Волинського району, а на роботу їздив до столиці.

З перших днів повномасштабного вторгнення, Сергій став на захист рідної землі від руської навали. Вступив до складу територіальної оборони міста Житомир, а згодом був мобілізований до лав ЗСУ у складі 95 десантно-штурмової бригади та направлений в східні області України.

Сергій з побратимами бив ворога на усіх напрямках. Харків, Ізюм, Лиман - карта бойових дій 95-ої бригади.

Кінцева зупинка, бої поблизу смт Кримінне Северодонецького району Луганської області.

31 січня прийшла страшна звістка про те, що 28 січня 2023 року внаслідок артилерійського обстрілу, мужньо виконуючи свій військовий обов’язок, в бою за Україну, відданий військовій присязі солдат Феськов Сергій Сергійович загинув.

Йому назавжди залишиться 32.

Поховали Героя на кладовищі  с. Уїздці.

МІЛОВАНОВ Віталій Володимирович

18.05.1973 – 18.01.2023

Мілованов Віталій Володимирович народився 18 травня 1973 року в селі Уїздці. Закінчив 10 класів Уїздецької середньої школи, пішов працювати у місцевий колгосп, трактористом. Згодом одружився, став батьком двох чудових синів.

24 серпня 2022 року, чоловік отримав повістку з військомату та був призваний до лав Збройних Сил України, у військову частину А 0998 міста Яворів.

30 листопада, прийшла звістка для брата, що в складі інженерно-саперного взводу, Віталій виконує бойові завдання, щодо захисту суверенітету України в селі Оріхово-Василівка Бахмутського району Донецької області.

З 07 грудня захищав Батьківщину на бойових позиціях села Часів Яр Донецької області.

Та на жаль, прийшла сумна звістка в родину Мілованових про те, що 18 січня 2023 року під час артилерійського обстрілу, в районі населеного пункту Часів Яр Бахмутського району, солдат Віталій Мілованов загинув у наслідок отримання осколкового поранення, несумісного з життям.

Наш Герой, поповнив лави Небесної варти, вірний військовій присязі, захищаючи спокій своєї родини та Батьківщини.

Поховали Героя на кладовищі  с. Уїздці.

СТРИЖАК Віктор Борисович

17.10.1976 – 21.12.2022

Стрижак Віктор Борисович народився 17 жовтня 1976 року в місті Здолбунів. Проживав у Здовбиці, одружився із Світланою, в сім’ї народилася донька. До війни працював у вагонному депо м. Здолбунів. Дуже любив готувати, тому, згодом поїхав до Києва влаштовуватися на роботу кухарем.

24-те лютого змінило життя нашого Героя. Повернувшись в рідне село, 12 вересня 2022 року, був призваний до лав Збройних Сил України, у військову частину А 1008 міста Володимир-Волинський.

Під час ворожого обстрілу, в районі населеного пункту Новоселівка Луганської області отримав осколкові поранення. Побратими виносили Віктора з поля бою на руках, щоб зберегти йому життя. Далі був військовий шпиталь м. Харків. Але нажаль, після кількох операцій, серце Героя зупинилося.

21 грудня 2022 року в родину Стрижаків, прийшла страшна звістка, що молодший сержант Віктор Борисович Стрижак, вірний військовій присязі, загинув, під час виконання бойового завдання щодо захисту Незалежності та Суверенітету України.

Віктор був завжди чуйний, добрий, надійний. Таким запам’ятають його рідні друзі та побратими.

У Героя залишилася дружна, донька та мати.

Поховали Героя на кладовищі  с. Здовбиця, вул. Четверта.

ПАХОЛЬЧУК Володимир Володимирович

30.11.1985 – 31.10.2022

Пахольчук Володимир Володимирович народився 30 листопада 1985 року в селі Івачків. Закінчив 9 класів місцевої школи та вступив на навчання до Сарненського автотранспортного ліцею, де здобув професію водія-механіка.

У жовтні 2020 року пішов служити за контрактом в 128-му окрему гірсько-штурмову бригаду Закарпатського легіону. Війна застала Володимира на службі.

Запоріжжя, Херсон, Луганськ, Піски - міста, де побував наш Захисник, визволяючи рідну землю від ворога.

Під час виконання бойового завдання під Кривим Рогом, 21 жовтня 2022 року отримав поранення та був відправлений на лікування у Київ.

Та на жаль, 31 жовтня надійшла сумна звістка про смерть Володимира, адже травма виявилася несумісна з життям.

У Захисника лишилася маленька донечка, дружина та батько.

Поховали Героя на кладовищі  с. Івачків.

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі,  нагороджений орденом «За мужність» III ступеня посмертно.

ДАЦЮК Петро Олексійович

12.07.1973 -08.08.2022

Дацюк Петро Олексійович народився 12 липня 1973 року у селі Здовбиця. Там же закінчив місцеву школу.

Згодом одружився з коханою Раєю, у подружжя народилися донечка та син. Довгий час працював водієм.

Одружив дітей, дочекався онуків.

Він був патріотом України, любив рідну землю, не міг спокійно спостерігати за подіями в країні, тому 16 квітня 2022 року став на захист Батьківщини у складі військової частини А 4043.

08 серпня 2022 року ворог жорстоко, несправедливо обірвав життя, розтоптав та поламав мрії і надії Петра. Забрав у батька сина, у дружини – чоловіка, у дітей – батька, у внучки – дідуся. Друзі втратили надійного товариша.

Поховали Героя на кладовищі  с. Здовбиця, вул. Четверта.

ШОЛУДЬКО Володимир Васильович

Шолудько Володимир Васильович

Захищав кордони України у 2015 році, не став осторонь й під час повномасштабного вторгнення.

Та на жаль, 08 вересня, під час виконання бойового завдання неподалік Слов'янська, що на Доннечинні Володимир загинув.

Поховали Героя на кладовищі  с. Здовбиця, вул. Перша.

КУЛИГІН Микола Геннадійович

02.08.1989 – 08.07.2022

Кулигін Микола Геннадійович народився 02 серпня 1989 року у селі Івачків. Навчався у місцевій школі, закінчив Копитківську ЗОШ. Вищу освіту здобув за спеціальністю геодезиста. У рідному селі зустрів свою кохану дружину Марту. У подружжя народилося двоє дітей – донечка та син.

У 2015-2016 роках брав участь в антитерористичній операції у складі 301-го дорожньо-комендатського батальйону.  

Сім’я будувала будинок, тому Микола багато працював, їздив на роботу за кордон. Однак, дізнавшись про напад рф на Україну, повернувся додому задля захисту її від ворога, адже вважав, що це його обов’язок.

У ЗСУ став бойовим медиком 80-ої десантно-штурмової бригади.

Мужній син України загинув 08 липня внаслідок осколкових поранень поблизу населеного пункту Званівка Бахмутського району Донецької області.

Через безжально розв’язану війну, без підтримки залишилася дружина, осиротіли двоє дітей.

Поховали Героя на кладовищі  с. Івачків.

Указом Президента України № 557/2022 від 4 серпня 2022 року за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі,  нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)

ФЕДОРОВ Юрій Ярославович

20.06.1967 – 23.06.2022

Федоров Юрій Ярославович народився 20 червня 1967 року. Навчався у школі №22 м. Рівного, потому, у текстильному технікумі, де здобув кваліфікацію технолога на виробництві. Довгий час проживав у Рівному.

У 2004 році родина купила будинок у с. Здовбиця та переїхала з міста.

З дитинства Юрій мріяв стати військовим. Був патріотом України, любив рідну землю, й тому  23 квітня 2020 вступив  на військову службу за контрактом, яку проходив в складі військової частини А 1008.

Своє 55-річчя Герой відсвяткував практично на полі бою, а за три дні його життя обірвалося.

23 червня 2022 в результаті ворожого обстрілу під час бойового завдання щодо захисту незалежності України в районі населеного пункту Васюківка Бахмутського району Донецької області загинув.

У військового залишилася мама та велика родина: брати, сестри, племінники.

Поховали Героя на кладовищі  с. Здовбиця, вул. Мізоцька.

Указом Президента України №190/2023 від 30 березня 2023 року за особистий внесок у захист державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку та високий професіоналізм нагороджений медаллю «Захисник Вітчизни» (посмертно)

ЩЕПІН  Юрій Анатолійович

23.04.1991 – 09.06.2022

Щепін  Юрій Анатолійович  народився 23 квітня 1991 року у Здолбунові. Навчався у міській школі №6, згодом у Здовбицькій ЗОШ І-ІІІ ст, адже родина переїхала жити у Здовбицю. По закінченню школи працював за кордоном.

Після повномасштабного вторгнення 06 березня Юрія призвали на військову службу до Збройних сил України.

09 червня під час виконання бойового завдання загинув на Донеччині.

Поховали Героя на кладовищі  м. Здолбунів, вул. Коперника (Здолбунівська ТГ).

Указом Президента України № 551/2022 від 2 серпня 2022 року за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі,  нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

КОРНІЙЧУК Павло Миколайович

27.04.1993 – 22.04.2022

Корнійчук  Павло Миколайович народився 27 квітня 1993 року в селі Кунин. Навчався у місцевій школі, потім у Мирогощанському аграрному фаховому коледжі.

Проходив строкову військову службу у ЗСУ. Працював у ФГ «П’ятигірське». Згодом змінив професію на рятувальника в пожежній частині селища Мізоч.

Одружився, у подружжя народився син.

Після початку повномасштабного вторгнення 9 березня був призваний на військову службу за загальною мобілізацією.

Загинув 22 квітня під час виконання бойового завдання біля міста Покровськ Донецької області.

У Павла залишилися батьки, дружина, син.

Поховали Героя на кладовищі  с. Кунин.

Акінін Олександр Олександрович

28.08.2002 – 14.03.2022

Акінін Олександр Олександрович народився 28 серпня 2002 року у місті Здолбунів. Там пройшло дитинство, навчався у Здолбунівській школі №6, потому у Здолбунівському вищому професійному училищі залізничного транспорту. Згодом влаштувався працювати у ТОВ «Морган Феніче».

Захоплювався спортом. Професійно грав у американський футбол, виступав за команду «Орли» з міста Здолбунів.

У серпні 2020 року був призваний на строкову військову службу. З 2021 року військовослужбовець пішов служити у Збройні сили України на контрактну форму. Майже через місяць захищаючи країну від російських окупантів, поблизу н.п. Золоте отримав контузію. Згодом повернувся воювати.

Зі слів мами, було зрозуміло, що бої були важкими, адже на зв’язок Олександр виходив не часто, і було зрозуміло, що ситуація складна. Втім, мав дуже стійку позицію і завжди казав – «За неньку Україну до кінця!».

Так і сталося, 14 березня 2022 року у важких боях внаслідок вогнепальних кульових  та осколкових поранень поблизу Попасної, що на Луганщині, Герой загинув.

Поховали Героя на кладовищі  с. Гільча Друга.

Указом Президента України № 323/2022 від 8 травня 2022 року за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі,  нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)

МАРЧУК Василь Володимирович

14.01.1997 – 27.02.2022

Марчук Василь Володимирович народився 14 січня 1997 року в селі Миротин. Там же пройшло дитинство та навчався у місцевій 9-річній школі, потому у Гільчанській школі.  Подальшу освіту здобував у Рівному, в сфері IT.

Та життя вносило свої корективи, і юнаку довелося їхати на роботу до Києва, де влаштувався працювати поваром. Згодом вирішив вступити на контракт до лав Збройних сил України.

24 лютого змінило його життя. У складі другого реактивного артилерійського взводу, 128-ої окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади, військової частини А1556 старший солдат Марчук Василь обороняв Київську область від російських окупантів.

Та на жаль, 27 лютого його життя обірвала ворожа куля. Під час обстрілу колони захисник отримав вогнепальне поранення тулуба та помер.

Втім, у спогадах рідних та друзів, він назавжди залишився життєрадісним, впевненим, сміливим та сповненим сил і бажання жити. Хлопчиною, який віддав своє життя заради кращого майбутнього.

Йому назавжди залишиться 25.

Поховали Героя на кладовищі  с. Миротин.

Указом Президента України № 105/2022 від 4 березня 2022 року за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)

ШОЛУДЬКО Олександр Миколайович

16.06.1988 – 20.10.2015

Шолудько Олександр Миколайович народився 16 червня 1988 року в селі Уїздці. Там же закінчив місцеву школу.

У 2013 році став татом донечки Олександри.

Був призваний на військову службу до Збройних сил України у 24-ту окрему механізовану бригаду імені короля Данила.

12 жовтня 2015 року в районі 29-го блокпосту на трасі «Бахмутка», поблизу смт Новотошківське Луганської обл., під час виконання бойового завдання підірвався на «розтяжці». Від вибуху Олександр втратив руку та багато крові.

Помер не приходячи до свідомості у Харківському військовому шпиталі 20 жовтня 2015 року.

Поховали Героя на кладовищі  с. Уїздці.

Указом Президента України № 9/2016 від 16 січня 2016 року, за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).